Омелюх звичайний – окраса зимових днів
Зимовий
ранок інколи дарує несподівані зустрічі. Ще мить тому двір здавався безлюдним і
тихим, аж раптом повітря наповнюється м’яким дзвінким гомоном. На деревах
з’являється рухлива зграя птахів із чубчиками — стриманих за кольором, але дуже
помітних у сніжному пейзажі. Так у наших населених пунктах заявляє про себе
омелюх звичайний.
Ці
птахи не затримуються надовго на одному місці. Вони кочують у пошуках ягід,
швидко облітають дерева й так само раптово зникають, залишаючи після себе лише
спогад про живу зимову метушню. Омелюхи є типовими зимовими гостями з півночі
Євразії, і їхня поява — вірна ознака справжньої зими.
Латинська
назва омелюха звичайного — Bombycilla garrulus перекладається як «шовкохвіст
балакучий». І ця назва цілком виправдана. Оперення птаха дійсно виглядає ніжним
і гладеньким, ніби оксамитове, а в зграях омелюхи постійно перегукуються між
собою, створюючи характерний фоновий гомін.
Омелюхи
— надзвичайно соціальні птахи. Самітників серед них майже не трапляється: вони
тримаються великими зграйками, які можуть налічувати десятки, а іноді й сотні
особин. Такі зграї постійно кочують, зупиняючись лише там, де є вдосталь корму,
і швидко змінюють місце перебування.
Основу
зимового раціону омелюхів становлять ягоди — горобини, калини, омели,
барбарису, глоду. Побачивши дерево з ягодами, омелюхи втрачають самоконтроль і
не зупиняються, поки не з’їдять усе до останньої кульки. Кожен птах за день
може з’їсти кілька сотень ягід — удвічі більше за власну вагу. Справжні
ненажери з чубчиком.
Живляться
омелюхи лише м’якоттю ягід, а насіння проходить крізь травну систему
неушкодженим. Саме тому ці птахи відіграють важливу роль у природі — вони
розносять насіння рослин на значні відстані, сприяючи їх поширенню та
оновленню. Особливі стосунки склалися між омелюхом та омелою білою. Клейкі
«гірлянди» з напівперетравлених ягід омели, залишені на гілках, проростають
просто там. Власне, за цю послугу птах і отримав свою українську назву.
На
землю омелюхи сідати не люблять — заважають чіпкі кігті та внутрішнє відчуття
пташиної гідності. Але спрага сильніша за принципи. Наївшись ягід, вони ненаситно
п’ють воду або їдять сніг, а потім знову збираються зграйкою на дереві.
Омелюх
— птах симпатичний. Основний тон оперення палево-сірий, груди з легким
червонуватим відтінком. Крила чорнуваті, з жовтими рисками і білою смугою, а на
кінцях махових пір’їн — червоні пластинки, ніби хтось ненароком поставив
воскові печатки. Хвіст прикрашений широкою жовтою смугою, а на горлі — чорна
пляма, схожа на борідку серйозного професора, який, утім, не проти з’їсти відро
горобини.
Ходять
чутки, що, поївши зброділих ягід, омелюхи можуть сп’яніти й падати на землю. Чи
то правда, чи вигадка — сказати важко. Але якщо й так, то це, мабуть, єдиний
випадок, коли птахи влаштовують зимові бенкети з непередбачуваними наслідками.
Гніздяться
омелюхи далеко на півночі, в тайзі Євразії та Америки. Колись їхній приліт
іноді збігався з епідеміями, через що в Голландії їх назвали «чумними птахами».
Але тут, серед снігу й горобини, омелюх — не провісник лиха, а радше жива
прикраса зими.
Адже
коли навіть у найлютіший мороз дерева раптом наповнюються дзвінким щебетом і
метушнею чубатих зграй, стає зрозуміло: зима — це не лише тиша й холод. Це ще й
своя особлива музика, яку дарують нам пернаті гості.
Підготували:
Тетяна Симончук
Фахівець з екологічної освіти
Рівненського природного заповідника
Фото з інтернет джерел
Немає коментарів:
Дописати коментар